Тарас
Цьогорічний Франкфуртський книжковий ярмарок (Frankfurter Buchmesse) завершився, і міжнародні критики одностайні у своїх висновках: це був рік України. Якщо раніше наш стенд викликав переважно співчуття та солідарність через війну, то у 2025 році світ прийшов купувати український інтелектуальний продукт. Ми перестали бути «жертвою» і стали потужним гравцем на ринку сенсів.
Рекордні контракти та черги
Український національний стенд, оформлений у концепції “The Resilience of Words” («Стійкість слів»), зайняв рекордну площу в 300 квадратних метрів. За даними Українського інституту книги, за чотири дні роботи ярмарку вітчизняні видавці підписали понад 150 контрактів на продаж прав. Це абсолютний історичний максимум.
Особливий ажіотаж викликала документальна проза та есеїстика. Книга-хроніка оборони Харкова, написана колективом авторів, була продана до перекладу одразу в 12 країн, включаючи Японію, США та Бразилію, ще до офіційної презентації.
“Європейський читач втомився від сухих новин. Він хоче зрозуміти душу народу, який чинить такий опір. Українська література зараз дає цю емоційну глибину, якої бракує західній прозі,” — зазначив Юрген Боос, директор ярмарку, під час підсумкової пресконференції.
Премія миру та промова, яку цитують усі
Кульмінацією ярмарку стало вручення престижної Премії миру німецьких книгарів. Цього року її лауреатом став український поет та волонтер, чия промова у церкві Святого Павла змусила залу аплодувати стоячи понад десять хвилин.
У своєму виступі він наголосив, що культура не може бути “поза політикою”, коли йдеться про виживання нації. Ця теза викликала бурхливу дискусію в німецьких медіа, остаточно зламавши старі наративи про “примирення будь-якою ціною”.
Нові імена
Окрім визнаних метрів, як Андрухович чи Забужко, Франкфурт відкрив для світу нову генерацію українських авторів — ветеранів. Ветеранська проза вийшла з ніші “літератури для своїх” і стала феноменом. Історії, написані в окопах на смартфонах, вражають своєю щирістю та літературною майстерністю, яка не поступається класикам “втраченого покоління” на кшталт Ремарка чи Гемінґвея.