Проблема прозорості державної влади в Україні під час воєнного стану залишається однією з найгостріших тем для суспільного обговорення. Баланс між безпекою та правом громадян на інформацію часто зміщується в бік закритості, що створює сприятливий ґрунт для кулуарних домовленостей. Інформаційний портал Realnist зауважує, що підписання президентом законопроєкту про посилення гарантій діяльності медіа та доступу до інформації, який «чекав» на підпис майже рік, є сигналом до можливих змін у взаємодії парламенту та журналістів.
Відкритість як запобіжник від «схем»
Основна зміна, яку впроваджує підписаний закон, стосується регламенту роботи парламентських комітетів. До цього часу значна частина засідань проходила в режимі, який фактично унеможливлював оперативний громадський контроль. Ярослав Юрчишин, голова комітету з питань свободи слова, наголошує, що тепер порядок денний засідань має оприлюднюватися не пізніше ніж за 24 години до їх початку.
Це нововведення має стати запобіжником проти практики внесення правок, що не стосуються профілю закону — так званих «законодавчих спамів» або прихованих норм. Крім того, закон вимагає обов’язкової трансляції засідань (за винятком питань нацбезпеки) та публікації протоколів і стенограм протягом доби . Такий підхід має поширитися не лише на Верховну Раду, а й на органи місцевого самоврядування, де рівень закритості часто ще вищий.
«Папки Міндіча» та безпека журналістів
Паралельно з законодавчими змінами розгортається резонансна справа про несанкціоноване стеження за представниками медіа. Йдеться про так звані «теки Міндіча» — масив даних на понад 500 осіб, серед яких опинилися відомі розслідувачі та редактори, зокрема Юрій Бутусов та Юрій Ніколов.
НАБУ підтвердило, що в цих документах містилася приватна інформація, доступ до якої без санкції суду є кримінальним злочином. Юридична спільнота та профільні комітети вбачають у цьому ознаки системного втручання в професійну діяльність. Наразі готуються позови за статтею про перешкоджання журналістській діяльності, адже збір компромату на розслідувачів, які висвітлюють корупцію, важко трактувати інакше, ніж спробу тиску.
Детальніше Читати
Статус «фіксерів» та соціальні гарантії
Важливим аспектом нових правил є правове визнання локальних продюсерів, яких часто називають «фіксерами». Це люди, які забезпечують роботу іноземних знімальних груп у найгарячіших точках, але досі фактично перебували поза межами українського правового поля. Новий закон прирівнює їх у правах до журналістів, що забезпечує їм державні гарантії захисту в разі поранення чи загибелі.
Питання соціальних виплат залишається болючим, що підтверджує ситуація з родиною загиблої журналістки Вікторії Рощиної. Лише після значного суспільного розголосу вдалося розблокувати кошти на виплату компенсації, передбаченої державною програмою. Це підкреслює, що наявність закону — лише половина справи; не менш важливою є готовність виконавчої влади забезпечувати його реальне виконання.
Подальша траєкторія розвитку відносин між медіа та державою залежатиме від того, наскільки ефективно працюватиме перехідний період (три місяці), за який органи влади мають адаптуватися до вимог повної публічності. Здатність системи працювати «під камерами» стане головним іспитом на демократичність у поточному політичному сезоні.
