Смерть Кріса Рі у віці 74 років змусила світ знову звернутися до його багатої спадщини, де музика невід’ємно переплетена з гуркотом двигунів та шелестом шин. Редакція Realnist аналізує шлях музиканта, для якого автомобіль був не розкішшю, а головним джерелом натхнення, робочим кабінетом та місцем для роздумів про людську долю. Більшість його пісень, за власним визнанням артиста, — це «історії кохання різних людей всередині машин».
Від фургона з морозивом до першої гітари
Крістофер Ентон Рі народився 1951 року в Мідлсбро в родині італійця та ірландки. Автомобільна тематика з’явилася в його житті значно раніше за музику. Його батько, Камілло Рі, володів мережею кафе та фабрикою морозива, і юний Кріс починав свій трудовий шлях саме там. Цікавий факт: свій іспит на водіння він складав на одному з батьківських фургонів для перевезення морозива. Під час тесту екзаменатор впав із ящика, на якому сидів, і поранив ногу, проте Кріс успішно доставив його до лікарні, за що отримав заповітне посвідчення.
Хоча він почав грати на гітарі лише у 22 роки, його підхід до інструмента був майже інженерним. Поки він мав розвивати батьківський бізнес, Кріс проводив весь час на складі, опановуючи техніку слайд-гітари. Цей специфічний, «металевий» звук згодом стане ідеальним супроводом для його «дорожніх пісень».
Магія моменту: затори як творча майстерня
Найвідоміші хіти Кріса Рі народилися не в студіях, а в дорожніх пригодах. Історія створення “Driving Home for Christmas” у 1978 році вже стала легендою. Опинившись без контракту та грошей на поїзд додому, Рі змушений був чекати дружину, яка приїхала за ним до Лондона на старому Austin Mini. Під час сильного снігопаду вони застрягли в заторі. Спостерігаючи за нещасними обличчями інших водіїв, Рі почав жартома наспівувати рядки, які згодом стануть різдвяною класикою. Музикант згадував, що на написання тексту пішло лише 10 хвилин — він записував рядки щоразу, як світло вуличних ліхтарів потрапляло в салон машини.
Аналогічна історія супроводжує і “The Road to Hell”. Натхненням для цього похмурого і глибокого твору став жахливий трафік на перетині трас M4 та M25. Для Рі дорога завжди була метафорою того, куди ми рухаємося в житті — як особисто, так і як суспільство в цілому.
Детальніше Читати
Музикант у комбінезоні механіка
Поза сценою Кріс Рі був затятим автоколекціонером та гонщиком. Його пристрасть до техніки була настільки глибокою, що він не лише володів раритетними авто (зокрема поліцейським Morris Minor 1000 1957 року), а й брав активну участь у житті професійного автоспорту. Він товаришував з Едді Джорданом, власником команди Формули-1, і навіть працював у піт-лейні під час Гран-прі, відповідаючи за прогрів шин на болідах.
Ця любов до заліза та швидкості знайшла відображення у фільмі «La Passione» (1996), для якого він написав сценарій та музику. Це була присвята його дитячій мрії про перегони та легендарні боліди Ferrari.
Спадщина, що не згасає
Навіть після важких хвороб — раку підшлункової залози, діабету та інсульту — Кріс Рі продовжував записувати музику. Його 24-й альбом “Road Songs for Lovers” (2017) став логічним продовженням його життєвого шляху. Він свідомо відмовився від статусу «рок-зірки» на користь образу вдумливого поета доріг. Хрипкий голос Рі та його гітара залишаються вірними супутниками для мільйонів водіїв по всьому світу, перетворюючи кожну поїздку на маленьку кінематографічну подорож.
Детальніше Читати
Його шлях довів, що справжня творчість може народитися навіть у нудному заторі під мокрим снігом, якщо за кермом сидить людина з серцем блюзмена та душею гонщика.
