Системне знищення російського економічного потенціалу та логістичних ланцюжків стало однією з ключових стратегій України в умовах асиметричної війни. Нічні удари по портах та нафтопереробних заводах вже не є поодинокими акціями, а перетворилися на методичну роботу спецслужб та військових. Як зазначає Редакція Realnist, ефективність цих операцій напряму залежить не лише від майстерності операторів, але й від постійної технологічної підтримки з боку волонтерської спільноти.
Новоросійськ та Туапсе: хроніка вогняної ночі
Опубліковані матеріали, зокрема і в телеграм-каналі волонтера та громадського діяча Сергія Стерненка, свідчать про масштабність останніх атак. Ціллю українських безпілотників стали стратегічно важливі об’єкти в Новоросійську та Туапсе. Це не просто точки на карті, а “артерії”, що живлять російську військову машину.
Новоросійський морський торговельний порт є найбільшим на півдні Росії та критично важливим вузлом для експорту нафти, а також для логістики Чорноморського флоту РФ, який після втрати безпеки в окупованому Криму намагається перебазувати свої сили саме сюди. Удари по портовій інфраструктурі та нафтовому терміналу “Мазутний” ставлять під сумнів здатність Росії безпечно експортувати сировину та забезпечувати своє угруповання військ паливом.
Паралельно з цим, ураження НПЗ в Туапсе — це черговий удар по нафтопереробній галузі ворога. Кожен такий “приліт” означає зупинку виробництва на місяці, дефіцит пального на внутрішньому ринку РФ та мільярдні збитки.
Економічні наслідки та військова доцільність
Стратегія перенесення війни на територію ворога має чіткий прагматичний розрахунок. Росія, яка звикла воювати ресурсами, виявляється вразливою, коли ці ресурси починають горіти ще до того, як потраплять на фронт.
Детальніше Читати
- Зниження експортного потенціалу. Удари по портовій інфраструктурі безпосередньо б’ють по гаманцю агресора, зменшуючи надходження валюти, яка використовується для фінансування війни.
- Логістичний колапс. Чорноморський флот РФ фактично опинився в пастці. Севастополь більше не є безпечною гаванню, а тепер і Новоросійськ стає зоною підвищеного ризику. Це змушує ворога витрачати колосальні ресурси на передислокацію та захист залишків флоту.
- Психологічний тиск. Війна приходить у домівки тих, хто вважав її чимось далеким. Вибухи та пожежі в глибокому тилу руйнують міф про “непереможну ППО” та сіють паніку серед населення.
Роль громадянського суспільства
Окремо варто відзначити роль волонтерських зборів у цих процесах. Сергій Стерненко, коментуючи події, регулярно наголошує на важливості забезпечення Сил оборони засобами далекого ураження. Дрони, на які донатять українці, конвертуються в реальні збитки для ворога. Це демонструє унікальну модель народної війни, де кожен внесок у збір стає частиною стратегічної операції.
Відеофіксація влучань, яку поширюють активісти та військові, слугує не лише доказом успішного виконання завдань, але й потужним інструментом інформаційної війни, деморалізуючи ворога та піднімаючи бойовий дух українців.
Підсумовуючи, можна стверджувати, що атаки на Новоросійськ та Туапсе — це частина комплексного плану з виснаження Росії. Поки Кремль намагається вести війну на виснаження на лінії фронту, Україна ефективно вибиває економічний фундамент з-під ніг агресора.
