Сьогодні, 22 січня, українці відзначають День Соборності — свято, яке в умовах повномасштабної війни набуло екзистенційного значення. Це не просто згадка про історичний документ, а нагадування про те, що лише в єдності можливо зберегти державність. Ми в Realnist.com проаналізували, чому події сторічної давнини є ключем до розуміння сучасної боротьби України.
Історична пам’ять часто стає полем битви, але 22 січня 1919 року залишається беззаперечним доказом прагнення українців жити в одній державі. Саме в цей день на Софійській площі в Києві було проголошено Акт Злуки Української Народної Республіки (УНР) та Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). Як повідомляє Український інститут національної пам’яті, ця подія стала кульмінацією визвольних змагань початку XX століття, юридично об’єднавши Наддніпрянщину та Галичину.
Уроки сторічної давнини: від Фастова до Софійської площі
Шлях до об’єднання не був простим. Політичні еліти того часу, попри розбіжності у поглядах та різний історичний досвід перебування у складі Російської та Австро-Угорської імперій, змогли знайти компроміс. Передвступний договір було підписано ще у грудні 1918 року у Фастові, фактично у залізничному вагоні.
Проголошення Акта Злуки 22 січня 1919 року мало колосальний політичний та юридичний резонанс. У документі чітко зазначалося: “Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України”. Хоча втримати державність тоді не вдалося через зовнішню агресію більшовиків та внутрішні чвари, сам факт існування соборної України зруйнував імперські міфи про “різні народи”.
“Живий ланцюг” як символ пробудження нації
Радянська влада десятиліттями намагалася стерти цю дату з народної пам’яті, підмінюючи поняття та переписуючи підручники. Проте 21 січня 1990 року українці продемонстрували феноменальну самоорганізацію, провівши акцію “Українська хвиля”.
Детальніше Читати
За різними оцінками, від 400 тисяч до 3 мільйонів людей взялися за руки, утворивши безперервний живий ланцюг від Івано-Франківська через Львів до Києва. Це була одна з наймасштабніших мирних акцій у світовій історії, яка засвідчила крах радянської ідеології та неминучість відновлення незалежності. Сьогодні ця традиція трансформувалася: ланцюги єдності стають символічними, а справжня єдність проявляється у волонтерських зборах та взаємодопомозі.
Соборність у часи великої війни: зміна парадигми
Поняття “соборність” у 2024-2026 роках втратило свій абстрактний характер. Сьогодні це термін, наповнений конкретикою оборони. Єдність регіонів забезпечується не лише деклараціями, а й логістикою, економічною інтеграцією та спільною боротьбою на фронті.
Військові експерти та історики сходяться на думці, що головним висновком з подій 1919 року є необхідність консолідації. Тоді втрата єдності призвела до окупації України на 70 років. Нинішнє суспільство демонструє, що урок засвоєно: регіональні відмінності відійшли на другий план перед спільною загрозою. Соборність стала прагматичним інструментом виживання та перемоги, де тил і фронт діють як єдиний механізм.
