Геополітичний мат: як Росія втрачає Індію — свій останній надійний «нафтовий гаманець»

Світовий енергетичний ринок входить у фазу тектонічних зрушень, які можуть остаточно підірвати фінансову спроможність Росії продовжувати війну. Поки увага світу прикута до лінії фронту, у кабінетах Вашингтона та Нью-Делі розігрується партія, ставка в якій — мільярди доларів нафтодоларів, що раніше текли до Москви.

Як зазначають економічні оглядачі та аналітики Realnist.com, стратегія Заходу перейшла від прямого тиску до створення вигідних альтернатив для партнерів РФ. Індія, яка протягом останніх років була головним рятівним колом для російської нафтової галузі, готується до різкого розвороту. Причина — не лише санкційні погрози, а й приваблива пропозиція від Сполучених Штатів, яка включає повернення на велику арену іншого нафтового гіганта — Венесуели.

Венесуельський гамбіт: план Вашингтона

Довгий час Кремль розраховував на прагматизм Глобального Півдня. Індія, керуючись власними національними інтересами та потребою в дешевих енергоносіях для зростаючої економіки, ігнорувала заклики Заходу бойкотувати російську сировину. Однак на початку 2026 року ситуація змінилася кардинально.

Агентство Reuters інформує, що Сполучені Штати розробили та почали впроваджувати план заміщення російської нафти на індійському ринку сировиною з Венесуели. Це рішення є багатоходовою комбінацією:

1. Послаблення Росії: Зменшення залежності Нью-Делі від Москви автоматично скорочує доходи агресора.
2. Контроль над Каракасом: Після фактичного взяття під контроль нафтової промисловості Венесуели, Вашингтон отримує важелі впливу на світові ціни та напрямки постачання.
3. Зміцнення зв’язків з Індією: Замість “токсичної” російської нафти, яка несе ризики вторинних санкцій, Індія отримує легальний, стабільний ресурс.

Джерела повідомляють, що США готові сприяти прямим поставкам венесуельської важкої нафти, яка за своїми хімічними характеристиками ідеально підходить для індійських нафтопереробних заводів (НПЗ), так само як і російська марка Urals. Це робить заміну не лише політично доцільною, а й технічно безболісною.

Хроніка падіння: від рекордів до історичних мінімумів

Щоб зрозуміти масштаб втрат для РФ, варто згадати динаміку останніх років. Після запровадження європейського ембарго у 2022 році, саме Індія та Китай стали основними бенефіціарами ситуації, скуповуючи російські вуглеводні з величезними дисконтами. Для Росії це було питанням виживання: нехай і дешевше, але нафта продавалася.

Сьогодні ж ми спостерігаємо зворотний процес. За даними інсайдерів, Індія вже розпочала процес скорочення закупівель. Динаміка виглядає катастрофічно для російського бюджету:

• Січень 2026: Імпорт становив близько 1,2 мільйона барелів на добу.
• Лютий 2026 (прогноз): Очікується падіння до 1 мільйона барелів.
• Березень 2026 (прогноз): Скорочення до 800 000 барелів на добу.

Але найболючіший удар ще попереду. Очікується, що в довгостроковій перспективі імпорт стабілізується на рівні 500 000–600 000 барелів на добу. Фактично, це означає двократне падіння обсягів продажу на ключовому ринку. Враховуючи, що Китай також вимагає максимальних знижок і має диверсифіковані джерела постачання, Росії просто нікуди дівати вивільнені обсяги сировини.

Чому Індія погодилася? Фактор торговельної угоди

Чому Нью-Делі, який так довго опирався тиску, раптом змінив позицію? Відповідь криється в комплексній пропозиції США. Мова йде не лише про заміну одного постачальника нафти іншим. На кону стоїть масштабна торговельна угода між Індією та Сполученими Штатами.

Індійський уряд розуміє, що подальша співпраця з токсичним російським режимом може заблокувати доступ до західних технологій, інвестицій та ринків збуту для індійських товарів. Вашингтон чітко дав зрозуміти: підвищення тарифів та вторинні санкції стануть реальністю для тих, хто фінансує російську воєнну машину. В обмін на відмову від російської нафти Індія отримує режим сприяння у торгівлі зі США, що для економіки, яка прагне стати третьою у світі, є значно вагoмішим аргументом, ніж знижка у кілька доларів на барелі нафти.

До того ж, індійські НПЗ вже почали активно контрактувати обсяги з інших регіонів. Окрім Венесуели, зростають закупівлі з країн Близького Сходу (зокрема Саудівської Аравії та Іраку), Африки та Південної Америки. Це свідчить про те, що рішення прийнято не ситуативно, а стратегічно — Індія будує нову архітектуру енергетичної безпеки, в якій Росії відведено роль маргінального гравця.

Економічний зашморг для Кремля

Втрата індійського ринку відбувається на тлі вже існуючих проблем російської економіки. За підсумками 2025 року доходи РФ від експорту енергоносіїв вже впали на 20%. Це стало наслідком як падіння світових цін, так і зростання дисконтів на російську суміш Urals, які Москва змушена надавати, щоб хоч хтось купував її товар.

Ситуацію погіршує стан так званого “тіньового флоту”. США та ЄС значно посилили полювання на танкери, що перевозять російську нафту в обхід цінової стелі. Санкції проти конкретних суден, проблеми зі страхуванням та відмова портів обслуговувати такі кораблі роблять логістику для РФ надзвичайно дорогою та ризикованою.

Якщо раніше Росія могла компенсувати зниження обсягів продажу в Європу перенаправленням потоків до Азії, то тепер “азійське вікно” зачиняється. Скорочення експорту до Індії на 500-700 тисяч барелів на добу — це втрата мільярдів доларів щомісяця. Ці кошти критично необхідні Кремлю для виплати зарплат військовим, виробництва зброї та підтримки соціальної стабільності всередині країни.

Венесуела повертається: іронія долі

Особливого цинізму ситуації додає роль Венесуели. Країна, яка сама перебувала під жорсткими санкціями і була союзником Москви, тепер стає інструментом у руках США для знищення російської економіки. Після того, як Вашингтон посилив контроль над урядом у Каракасі та нафтовою компанією PDVSA, венесуельська нафта перетворилася на “зброю” проти амбіцій Путіна.

Поки невідомо, чи буде PDVSA продавати сировину напряму, чи через посередників, але сам факт появи великих обсягів венесуельської нафти на ринку створює профіцит пропозиції важких сортів. Це автоматично тисне на ціни, змушуючи Росію демпінгувати ще сильніше, продаючи свої ресурси фактично за собівартістю або навіть у збиток.

Що далі?

Події січня-лютого 2026 року демонструють, що період адаптації світової економіки до війни в Україні завершується. Починається етап витіснення агресора з ринків. Росія опинилася у ситуації “ідеального шторму”:

1. Звуження ринків збуту: Індія йде, Китай диктує кабальні умови.
2. Логістичний глухий кут: Тіньовий флот під прицілом, легальні перевізники відмовляються від співпраці.
3. Технологічна деградація: Відсутність західного обладнання призводить до падіння видобутку та аварій на НПЗ (як нещодавні атаки дронів та системні збої).

Світ поступово вчиться жити без російських енергоносіїв. Якщо у 2022 році це здавалося фантастикою, то у 2026 році це стає новою економічною реальністю, де Росії відводиться роль сировинного придатка з постійно падаючими доходами. Індійський кейс стає показовим прикладом того, як геополітика перемагає ситуативну вигоду, залишаючи агресора наодинці з його спустошеним бюджетом.