Кінець ери «юного орла»: Міносвіти відправляє на відпочинок вічного ректора Університету культури

В українському освітньому просторі відбуваються тектонічні зрушення, які ще вчора здавалися неможливими. Легендарний «співочий ректор», людина-бренд і беззмінний (як здавалося багатьом) керманич Київського національного університету культури і мистецтв (КНУКіМ) Михайло Поплавський відходить від безпосереднього управління вишем. Ця новина, немов грім серед ясного неба, сколихнула не лише академічну спільноту, а й увесь український шоу-бізнес. Експерти порталу Realnist.com розбиралися в деталях гучного кадрового рішення та його наслідках для головного культурного вишу країни.

Документальний фінал 30-річної епохи

Інформаційний простір вибухнув повідомленням про те, що Міністерство освіти і науки України, яке з 2020 року опікується «кульком» (так у народі називають КНУКіМ після переходу від Мінкульту), видало наказ про зміну керівництва. Як інформує видання «Главком», посилаючись на відповідні документи, 76-річний Михайло Михайлович Поплавський фактично відправляється на заслужений відпочинок.

Це рішення не є спонтанним, а вписується в ширший контекст реформи вищої освіти, яку проводить команда міністра Оксена Лісового. Курс на омолодження кадрів, дотримання законодавства щодо обмеження термінів перебування на посаді ректора (не більше двох каденцій) та загальна оптимізація мережі університетів — все це створює умови, в яких навіть такі «важковаговики», як Поплавський, змушені поступатися місцем.

Новим виконувачем обов’язків президента університету призначено Ігоря Комарніцького. Це призначення поки що має тимчасовий характер, але воно чітко сигналізує: монополія Поплавського на владу в університеті, яка тривала понад три десятиліття, офіційно порушена на рівні профільного міністерства.

Феномен Поплавського: від сільського клубу до національного бренду

Щоб зрозуміти масштаб цієї події, варто озирнутися назад. Михайло Поплавський очолив тоді ще Київський державний інститут культури у далекому 1993 році. На той момент це був малопрестижний заклад із застарілою матеріальною базою та низьким конкурсом на вступ. Поплавський, який народився у 1949 році в селі Мечиславка на Кіровоградщині, прийшов з амбіціями, які багатьом здавалися смішними, але з часом змусили замовкнути найзапекліших критиків.

Він став наймолодшим ректором в Україні на той час. Його стратегія була простою і водночас революційною для пострадянського простору: освіта — це шоу-бізнес. Він зробив ставку на піар, агресивний маркетинг і створення культу особистості, який, втім, працював на впізнаваність бренду університету.

Проєкт «Співочий ректор»

Це стало унікальним кейсом у світовій практиці. Ректор, який виходить на сцену з мікрофоном, співає про «Кропиву», «Юного орла» та «Варенички», знімає кліпи з напівоголеними студентками й балетом, спочатку викликав шок і осуд інтелігенції. Його називали кітчем, несмаком, «поплавщиною». Але Михайло Михайлович перетворив своє ім’я на таран, який пробивав будь-які двері.

Завдяки його медійності КНУКіМ отримав статус національного, шалене фінансування та шалений попит серед абітурієнтів. Студенти їхали не стільки за якістю освіти, скільки за атмосферою «українського Голлівуду», яку обіцяв Поплавський. Він створив ілюзію, що кожен випускник — це майбутня зірка, а університет — це не нудні лекції, а нескінченне свято.

Тіньова сторона успіху: схеми та скандали

Однак за яскравим фасадом «університету майбутнього» завжди ховалися серйозні проблеми та суперечливі схеми, про які неодноразово писали журналісти-розслідувачі. Об’єктивний погляд на кар’єру Поплавського неможливий без згадки про ці аспекти.

Схема «КУК» та «КНУКіМ»

Однією з найгеніальніших і водночас найбільш критикованих бізнес-моделей Поплавського стало створення приватного вишу — Київського університету культури (КУК) — який фактично паразитував на державному КНУКіМ. Студенти вступали до приватного КУКа, платили гроші туди, але навчалися в аудиторіях державного вишу, слухали лекції державних викладачів, а на виході отримували державний диплом КНУКіМ. Ця схема дозволяла виводити мільйонні кошти з державної системи освіти в приватну кишеню, при цьому використовуючи державний ресурс. Незважаючи на гучні розслідування, ця схема функціонувала роками, демонструючи дивовижну політичну виживаність ректора.

Сексизм та етика

Останніми роками репутація Поплавського зазнала ударів через зміни суспільних норм. Те, що у 90-х та нульових сприймалося як веселий епатаж, у 2020-х почало трактуватися як відвертий сексизм. Відео, де ректор називає студенток «тьолками», жартує про їхню зовнішність або натякає на особливі стосунки, викликали хвилі обурення в соцмережах. Молоде покоління студентів вже не сприймало патріархальний стиль управління «батька» як належне. Суспільство змінилося, а Поплавський залишився у своїй парадигмі «мачо з мікрофоном».

Хто такий Ігор Комарніцький?

Призначення Ігоря Комарніцького виконувачем обов’язків — це цікавий хід Міністерства. Комарніцький не є чужою людиною для системи, він розуміє внутрішню кухню університету. До цього він працював у структурі КНУКіМ, зокрема був пов’язаний з кафедрою готельно-ресторанного бізнесу.

Проте його політичний бекграунд також викликає питання. У 2020 році він фігурував як донор Аграрної партії, що може свідчити про певні політичні амбіції або зв’язки. Експерти припускають, що Комарніцький може бути фігурою компромісною — людиною, яка забезпечить плавний транзит влади, не руйнуючи різко ту імперію, яку збудував Поплавський. Чи стане він самостійним гравцем, покаже час і майбутні вибори ректора.

Чому саме зараз? Політичний контекст

Рішення про звільнення Поплавського збігається з часом, коли Міністерство освіти на чолі з Оксеном Лісовим демонструє рішучість у реформуванні системи. Після низки скандалів у інших вишах (зокрема в НАУ та КПІ), де також відбулася зміна «вічних» ректорів, черга дійшла і до «кулька».

Держава намагається повернути контроль над державними активами та привести управління університетами до європейських стандартів. 76-річний вік ректора — це також формальний привід. Хоча сам Михайло Михайлович завжди стверджував, що він «вічно молодий», біологічний годинник і закон про вищу освіту невблаганні.

Чи справді Поплавський піде?

Найцікавіше питання — чи справді це кінець? Михайло Поплавський відомий своїм умінням перевзуватися в повітрі та знаходити вихід із безвихідних ситуацій. Він вже неодноразово «йшов», щоб повернутися.

Існує ймовірність, що він спробує залишитися в статусі «почесного президента», голови Вченої ради або «сірого кардинала», продовжуючи контролювати фінансові потоки через своїх людей. Також джерела повідомляють, що він може спробувати знову балотуватися на виборах ректора, використовуючи лазівки в законодавстві або судові позови. Його вплив на колектив університету, який він формував десятиліттями за принципом особистої відданості, залишається колосальним.

Однак, з огляду на жорстку позицію Міністерства, цього разу сценарій може бути іншим. Ймовірно, Поплавському запропонують гарантії безпеки його бізнесу в обмін на реальний відхід від управління державним університетом.

Спадщина «юного орла»

Як би ми не ставилися до постаті Михайла Поплавського, неможливо заперечувати його внесок у розвиток української масової культури та освіти. Він створив феномен, який вивчатимуть маркетологи.

• Інфраструктура: Університет дійсно має сучасні аудиторії, лабораторії та техніку, що вигідно вирізняє його на тлі багатьох інших державних вишів.
• Зірковий викладацький склад: Поплавський залучав до викладання відомих практиків телебачення, шоу-бізнесу та журналістики.
• Українізація шоу-бізу: Ще до того, як це стало мейнстрімом, він просував ідею «українського шляху», нехай і в шароварному форматі, але це була альтернатива російській попсі у 90-х.

З іншого боку, його спадщина — це також девальвація вищої освіти, коли диплом перетворювався на товар, а навчання — на імітацію. Система, побудована на особистій лояльності та піарі, виявилася вразливою до змін часу.

Майбутнє КНУКіМ без Поплавського

Що чекає на університет далі? Це головне питання для тисяч студентів та викладачів. Без харизми Поплавського бренд може потьмяніти. Чи зможе новий ректор підтримувати той самий рівень медійної присутності? Чи збережеться фінансування та популярність серед абітурієнтів?

Оптимістичний сценарій передбачає трансформацію КНУКіМ у серйозний мистецький виш європейського зразка, де на першому місці будуть академічні досягнення, а не епатаж. Песимістичний — занепад і перетворення на рядовий заклад культури, яких в Україні десятки.

Одне можна сказати напевно: епоха, коли ректор міг бути головною зіркою свого університету, затьмарюючи собою науку і освіту, відходить у минуле. Відставка Поплавського — це символ дорослішання української освітньої системи, яка вчиться розділяти шоу і знання, бізнес і державну службу.

Михайло Поплавський, безумовно, залишиться в історії України яскравою, суперечливою і незабутньою фігурою. Але навіть «юні орли» колись мають приземлятися, щоб дати дорогу новим поколінням.