Наприкінці 2025 року геополітична напруженість навколо Латинської Америки досягла свого піку через прямі територіальні та ресурсні претензії Вашингтона до Каракаса. Останні заяви Дональда Трампа щодо «вкраденої нафти та земель» викликали хвилю обурення в уряді Венесуели. Команда редакції Realnist аналізує, як зміна риторики Білого дому перетворює традиційне політичне протистояння на відкриту боротьбу за енергетичні ресурси.
Від «боротьби з наркотиками» до «повернення власності»
Протягом тривалого часу офіційна позиція Вашингтона щодо нарощування військово-морської присутності поблизу берегів Венесуели базувалася на необхідності протидії міжнародному наркотрафіку. Однак грудневі заяви Дональда Трампа у Truth Social докорінно змінили цей наратив. Президент США прямо пов’язав військову активність із вимогою повернути американські активи, нафтові права та землі, які, на його думку, були незаконно привласнені режимом Мадуро.
Трамп акцентує увагу на тому, що американські нафтові компанії були витіснені з венесуельського ринку під час націоналізації галузі. Він підкреслив, що попередня адміністрація «не стежила за процесом», і тепер США мають намір повернути те, що належало їм за правом. Це вперше, коли американське керівництво так відкрито називає енергоресурси іншої країни прямою ціллю своєї зовнішньої політики.
Реакція Каракаса: звинувачення в колоніалізмі
Ніколас Мадуро не забарився з відповіддю. Під час виступу в Каракасі він заявив, що слова Трампа нарешті розкрили «справжні наміри» Сполучених Штатів. За словами венесуельського лідера, йдеться не про демократію чи правопорядок, а про «войовничу колоніальну претензію».
Мадуро стверджує, що мета Вашингтона — зміна режиму для встановлення «маріонеткового уряду», який би передав суверенітет і багатства країни під контроль США. Президент Венесуели наголосив, що такий сценарій ніколи не буде реалізований, а венесуельська конституція та ресурси залишаться під державним контролем.
Детальніше Читати
Енергетичний контекст та історичне підґрунтя
Для розуміння глибини конфлікту варто згадати, що нафтовий сектор Венесуели перейшов під державний контроль ще у 1970-х роках. До цього моменту американські гіганти мали монопольне становище у розробці найбільших світових запасів нафти. Повторна хвиля експропріації активів відбулася вже за часів Уго Чавеса, що призвело до багаторічних судових тяганин у міжнародних арбітражах.
Сьогоднішня ситуація ускладнюється тим, що США не просто погрожують санкціями, а використовують військову присутність як інструмент тиску. Збільшення військового контингенту в регіоні Карибського басейну Трамп прямо називає засобом досягнення мети — повернення «енергетичних прав».
Висновки та прогнози
Аналітики Realnist зазначають, що такий рівень прямолінійності у зовнішній політиці США може мати далекосяжні наслідки:
Детальніше Читати
- Подальша мілітаризація регіону: Нарощування сил ВМС США змушує Венесуелу шукати підтримки у своїх партнерів (зокрема Росії та Китаю), що перетворює Карибське море на зону потенційного глобального конфлікту.
- Радикалізація режиму Мадуро: Зовнішня загроза дозволяє венесуельській владі консолідувати електорат навколо ідеї захисту суверенітету від «американських колонізаторів».
- Економічна нестабільність: Будь-які активні дії щодо нафтової інфраструктури Венесуели негайно відіб’ються на світових цінах на енергоносії.
Поки Вашингтон готується до посилення тиску, світ спостерігає за тим, чи перейде ця вербальна війна у фазу реальної силової операції.
