Питання встановлення чітких строків перебування військовослужбовців у лавах Збройних сил України залишається одним із найбільш болючих і дискусійних у суспільстві. Редакція realnist.com ретельно аналізує заяви посадовців, адже невизначеність безпосередньо впливає на морально-психологічний стан армії та готовність громадян долучатися до захисту держави. На тлі тривалої війни проблема справедливого розподілу обов’язків між тими, хто воює роками, і тими, хто уникає призову, набуває критичних масштабів, змушуючи військове керівництво та правозахисників шукати непопулярні, але необхідні рішення.
Як інформує Українська правда, посилаючись на інтерв’ю військового омбудсмена Ольги Решетилової, вирішення проблеми самовільного залишення військових частин (СЗЧ) та визначення кінцевих строків служби безпосередньо залежать від масштабів та якості мобілізаційної кампанії. В Офісі військового омбудсмена наголошують, що без залучення достатньої кількості нових людей неможливо відпустити додому тих, хто виснажений роками бойових дій.
Робоча група та складність “простої математики”
З метою розв’язання цієї складної дилеми, в Офісі військового омбудсмена вже створено спеціальну робочу групу. Її головне завдання — вивчення всіх можливих механізмів та шляхів досягнення чітких термінів служби. За словами Ольги Решетилової, право на визначеність є критично важливим для кожної людини, а для військовослужбовця в умовах постійного стресу — тим паче.
Сьогодні значна частина українських військових живе в умовах тотальної невизначеності. Деякі з них захищають країну ще з 2014 року, інші долучилися після повномасштабного вторгнення у 2022 році. Відсутність розуміння того, коли закінчиться їхній обов’язок, призводить до серйозних психологічних наслідків. Фахівці фіксують масове емоційне вигорання, деморалізацію особового складу та глибокі депресивні стани серед військових, що перебувають на передовій без повноцінної ротації.
У суспільстві часто лунають думки про те, що визначити строки звільнення — це питання “простої математики”. Логіка таких міркувань зводиться до розрахунку: визначити необхідну кількість новобранців і на основі цього спланувати графіки демобілізації чи довготривалих відпусток. Проте військовий омбудсмен спростовує цей спрощений підхід. За її словами, формула розрахунку є набагато складнішою, оскільки вона нерозривно пов’язана з поняттям “справедливої мобілізації”.
Детальніше Читати
Справедливість мобілізаційного процесу, у свою чергу, впирається у величезну кількість системних перешкод. Це питання обґрунтованого та прозорого бронювання працівників критичних підприємств, а також боротьба з масштабними корупційними схемами у системі територіальних центрів комплектування та військово-лікарських комісій. Без подолання цих явищ забезпечити стабільний приплив нових сил до армії неможливо, а отже, неможливо і гарантувати відпочинок діючим бійцям.
Відповідальність: баланс між військовими та ухилянтами
На тлі втоми армії знову загострюється дискусія щодо посилення кримінальної та адміністративної відповідальності за самовільне залишення частини. Військове командування стурбоване випадками СЗЧ, які послаблюють боєздатність підрозділів. Однак позиція Офісу омбудсмена у цьому питанні є доволі категоричною і спрямованою на захист прав військовослужбовців.
Ольга Решетилова підкреслює, що на всіх нарадах і рівнях вона відстоює чітку тезу: перш ніж посилювати покарання для військових, які зриваються психологічно і йдуть у СЗЧ, держава повинна посилити відповідальність для тих, хто взагалі уникає служби. Омбудсмен вказує на очевидний соціальний перекіс. Держава та суспільство постійно декларують, що військові — це найкращі люди нації, яким усі безмежно вдячні. Але на практиці весь тягар відповідальності, усі ризики та обмеження прав лягають виключно на плечі цих людей у формі.
Детальніше Читати
Тим часом значна частина суспільства, яка залишається в тилу, не відчуває на собі подібних обмежень і не усвідомлює власної відповідальності за долю країни. Такий дисбаланс створює напругу та відчуття глибокої несправедливості серед тих, хто перебуває в окопах. Покарання за СЗЧ не вирішить проблему виснаження, якщо паралельно не будуть запроваджені жорсткі та дієві механізми впливу на громадян, які свідомо ігнорують свій конституційний обов’язок.
Страх невизначеності як головна причина ухилення
Аналізуючи причини небажання громадян мобілізуватися, правозахисники доходять висновку, що головним стримуючим фактором є не стільки страх бойових дій чи ризик загибелі, скільки страх потрапити в систему без права виходу. Дуже багато військовозобов’язаних уникають контактів із ТЦК саме через відсутність горизонту планування.
Як зазначає омбудсмен, якби держава могла гарантувати новобранцю, що його служба триватиме конкретний термін — наприклад, два або три роки, після чого обов’язково відбудеться ротація, — це б суттєво змінило ставлення до мобілізації. Люди повинні мати можливість хоча б мінімально планувати своє життя, розуміючи, коли вони зможуть повернутися до родин, професії та цивільних справ. Відсутність такої гарантії змушує багатьох обирати шлях переховування.
Водночас держава опинилася у замкненому колі: щоб встановити чіткі терміни, потрібні нові люди, а нові люди не йдуть, бо немає чітких термінів. Вихід із цієї ситуації вимагатиме від влади жорстких і непопулярних політичних кроків, до яких суспільство має бути готовим.
Нескінченно паразитувати на ресурсі тих самих людей, які стали на захист країни у 2022 році чи раніше, неможливо. Фізичний та психологічний резерв навіть найбільш вмотивованих бійців не є безмежним. Тому встановлення конкретних часових рамок служби і масштабна, прозора мобілізаційна кампанія є нероздільними процесами, від успіху яких залежатиме здатність держави продовжувати ефективну оборону.
