Автономна зброя стала предметом одних із найважчих переговорів про правила майбутньої війни. У Женеві 31 серпня — 4 вересня 2026 року держави-учасниці Конвенції про конкретні види звичайної зброї обговорювали текст, який може відкрити дорогу до міжнародних заборон і обмежень для систем, здатних після активації самостійно вибирати та уражати цілі, повідомляє редакція Realnist. Офіційний календар ООН підтверджує, що це була друга й остання сесія групи експертів у 2026 році.
У самій Конвенції CCW беруть участь 128 держав. Саме тому нинішні переговори часто описують як дискусію 128 країн, хоча це не означає, що всі 128 делегацій обов’язково фізично сиділи в залі на кожному засіданні. Головна проблема інша: рішення в цьому форматі ухвалюються консенсусом, а США та Росія виступають проти переходу до жорсткого юридично обов’язкового режиму. За даними Reuters, цього тижня обидві держави пропонували пізні зміни та вилучення з проєкту документа, через що дипломати поставили під сумнів можливість домовитися.
Що саме називають автономною зброєю
Йдеться не просто про безпілотник, який летить за маршрутом, або ракету з наведенням. Ключова риса летальних автономних систем озброєння — здатність після активації вибирати одну або кілька цілей та застосовувати до них силу без подальшого втручання людини.
Міжнародний комітет Червоного Хреста використовує саме таке функціональне пояснення: автономна система після запуску може самостійно виконувати критичні функції вибору й ураження цілі.
Тобто питання переговорів полягає не в тому, чи може машина літати або пересуватися сама. Питання — хто фактично ухвалює останнє рішення про застосування сили.
Детальніше Читати
Ця межа стає дедалі менш чіткою через розвиток комп’ютерного зору, машинного навчання, автоматичного розпізнавання об’єктів і систем супроводження цілей.
В Україні технологічна складова війни вже давно вийшла за межі звичайного дистанційного керування. Наприклад, раніше ми писали про український розвідувальний дрон SLAVIC та розвиток автоматичного захоплення і супроводження цілей.
Інший масштаб проблеми показує нарощування Україною виробництва далекобійних безпілотників: кількість машин у війні стрімко зростає, а разом із нею збільшується значення автоматизації.
Детальніше Читати
«We are now dangerously close to crossing a moral red line: the autonomous targeting of humans by machines».
Так 25 серпня 2026 року попередили генеральний секретар ООН Антоніу Гутерреш і президентка МКЧХ Мір’яна Сполярич у спільному зверненні щодо автономної зброї.
Чому саме зараз переговори стали критичними
Дискусія про автономну зброю в межах CCW триває роками, але 2026-й став дедлайном нинішнього переговорного циклу.
Група урядових експертів отримала завдання сформувати консенсусний набір елементів майбутнього інструменту. При цьому держави навмисно не домовилися наперед, яким саме він має бути — юридично обов’язковим договором, політичним документом або іншим механізмом.
Перший раунд 2026 року відбувався 2–6 березня. Другий — 31 серпня–4 вересня. Після нього напрацьований матеріал має піти до Сьомої оглядової конференції CCW, запланованої на 16–20 листопада 2026 року.
На столі фактично п’ять великих питань:
| Питання | Що намагаються визначити |
|---|---|
| Що вважати автономною зброєю | Які системи потраплять під майбутні правила |
| Які системи забороняти | Зокрема непередбачувані або орієнтовані безпосередньо на людей |
| Що можна залишити дозволеним | За яких умов і з яким людським контролем |
| Хто відповідатиме | Командир, оператор, держава, розробник або інший суб’єкт |
| Як контролювати ризики | Обмеження цілей, території, тривалості роботи та масштабу застосування |
Березневий звіт голови GGE показував, що держави вже зблизили позиції з низки питань, але суперечки залишилися навколо заборон, обмежень і характеру майбутнього міжнародного інструменту.
Детальніше Читати
Чому США не хочуть нового жорсткого договору
Позиція Вашингтона значно складніша за формулу «США хочуть дозволити роботам убивати».
Сполучені Штати визнають, що автономні системи мають підпорядковуватися міжнародному гуманітарному праву. Однак американська позиція полягає в тому, що чинні правила війни вже створюють достатню правову основу.
США разом із низкою союзників раніше пропонували дворівневу модель: системи, які за своєю природою не можуть застосовуватися відповідно до міжнародного гуманітарного права, не повинні використовуватися, а решту необхідно регулювати через наявні норми, процедури перевірки зброї та правила застосування сили.
«Existing international humanitarian law already provides the applicable framework of prohibitions and restrictions».
Так сформульовано американську позицію в матеріалах, поданих до ООН щодо автономних систем.
США також наголошують, що сама здатність системи автоматично вибирати й уражати ціль ще не робить її незаконною. Подібні функції в різних формах десятиліттями використовуються у системах протиповітряної та протиракетної оборони, самонавідних боєприпасах та інших комплексах.
У Пентагоні діє окрема політика щодо автономних і напівавтономних систем озброєння. Вона передбачає, що такі системи мають бути спроєктовані так, щоб командири й оператори могли здійснювати належний рівень людського судження щодо застосування сили.
Але між «належним рівнем людського судження» і вимогою, щоб людина безпосередньо контролювала кожне конкретне ураження, лежить величезна юридична й технологічна дистанція.
Саме тут Вашингтон не хоче надто вузьких формулювань.
Що намагається змінити Росія
Росія займає ще жорсткішу позицію проти нових обов’язкових обмежень.
У матеріалах, переданих ООН, Москва заявляла, що не бачить переконливих підстав для створення нових обмежень або адаптації міжнародного гуманітарного права спеціально під автономні системи.
«There are currently no convincing grounds for imposing any new limitations or restrictions on lethal autonomous weapons systems».
Це формулювання міститься в офіційному документі з позицією Російської Федерації, оприлюдненому в системі ООН.
Росія визнає необхідність людського контролю, але вважає, що конкретні форми такого контролю мають визначати самі держави. Москва також заперечує проти універсального обов’язкового механізму перевірки автономної зброї та виступає за застосування вже чинного міжнародного права.
Це принципова відмінність: прихильники нового договору хочуть встановити міжнародну нижню межу контролю людини, тоді як Росія прагне залишити державам значно ширшу свободу.
За даними Reuters від 4 вересня, під час нинішньої сесії Росія підтримала близьку до американської позицію на користь гнучкіших, необов’язкових правил. Такого підходу також дотримувалися Індія та Туреччина.
Де саме виникла суперечка в Женеві
На перший погляд, сторони вже погодили найголовніше: міжнародне гуманітарне право поширюється і на автономну зброю.
Проте цього недостатньо.
Якщо машина самостійно визначила об’єкт як військову ціль і завдала удару, виникають питання, яких традиційне право прямо не деталізує:
- наскільки передбачуваною має бути поведінка алгоритму;
- який рівень помилки системи є допустимим;
- скільки інформації повинен мати оператор;
- чи може людина перервати атаку;
- хто відповідає за помилкову класифікацію цілі;
- чи можна дозволити системі самостійно атакувати людину;
- чи допустима робота такої зброї у щільно заселеному районі.
Reuters повідомило, що безпосередньо в Женеві суперечки точилися навіть навколо термінів — зокрема поняття «летальність» — і положень про людське судження та контроль.
«The window is getting smaller to getting an agreement».
Так один із дипломатів описав Reuters ситуацію на переговорах 4 вересня.
Проблема посилюється процедурою CCW. Якщо підсумковий документ повинен бути ухвалений консенсусом, опір однієї або кількох ключових держав може заблокувати формулювання, які підтримує більшість.
Тому дипломатичний вплив США та Росії тут набагато більший, ніж показало б звичайне голосування більшістю.
Чого хочуть прихильники жорстких правил
Бразилія, Ірландія, низка африканських держав, Міжнародний комітет Червоного Хреста та багато представників громадянського суспільства виступають за значно конкретніші міжнародні обмеження.
МКЧХ пропонує три основні рівні.
Перший — заборонити автономні системи, наслідки роботи яких неможливо достатньо зрозуміти, передбачити та пояснити.
Другий — заборонити автономні системи, призначені або застосовані для прямого ураження людей.
Третій — жорстко регулювати решту: обмежувати типи цілей, географічну зону, тривалість роботи, масштаб застосування та вимагати належної взаємодії людини з машиною.
Саме заборона автономного полювання на людей є однією з найбільш політично чутливих тем.
Чи справді роботи вже самі вирішують, кого вбивати
Тут потрібна точність.
На полі бою вже існують системи з різними рівнями автономності: автоматичне виявлення об’єктів, класифікація потенційних цілей, супроводження, навігація, вибір маршруту, захоплення цілі та автоматичне наведення.
Reuters вказує на зростання ролі напівавтономних систем у війнах в Україні, Судані та на Близькому Сході.
Але твердження, що вже масово існують повністю автономні роботи, яким без будь-якої участі людини дозволено шукати конкретних людей і самостійно вирішувати, кого вбити, було б надмірним спрощенням.
Саме тому переговори відбуваються зараз — до того, як технологічна можливість стане стандартною військовою практикою.
Показовий український приклад — розвиток БпЛА, здатних продовжувати виконання завдання за проблем зі зв’язком та РЕБ.
Realnist уже розбирав автоматизацію закупівель дронів на основі бойових даних, а також ширше питання штучного інтелекту та людського контролю над алгоритмами.
Військові стимули до автономності очевидні. Коли зв’язок глушиться, оператор не бачить дрон або рішення треба ухвалити за частки секунди, система, яка може діяти сама, отримує величезну тактичну перевагу.
Саме ця перевага одночасно створює найбільший юридичний ризик.
Хто відповідатиме, якщо алгоритм атакує цивільного
Це одна з найскладніших частин дискусії.
Міжнародне гуманітарне право покладає обов’язки на людей і держави. Командири повинні розрізняти військові та цивільні об’єкти, оцінювати пропорційність удару та вживати запобіжних заходів.
Алгоритм не може постати перед судом.
Через це міжнародні переговори намагаються зберегти принцип: відповідальність людини не може бути передана машині.
Наприклад, якщо автономний дрон помилково ідентифікує автобус як військову машину, юридично значення матиме не лише сам збій. Потрібно буде встановити, хто дозволив застосування системи, чи був її алгоритм достатньо перевірений, які цілі їй дозволяли атакувати, де вона працювала і чи мав оператор реальну можливість втрутитися.
Чим довший ланцюг між людиною та конкретним рішенням про удар, тим складніше визначити персональну відповідальність.
Саме тому дискусія про контроль людини над зброєю виходить далеко за межі етики — вона безпосередньо стосується розслідування воєнних злочинів.
Чому США і Росія можуть фактично зупинити правила
Формально США та Росія не мають спеціального права вето в GGE, подібного до права постійних членів Ради Безпеки ООН.
Але механізм консенсусу створює практично схожий результат.
Якщо текст повинен бути прийнятним для всіх держав-учасниць, категоричне заперечення великої держави здатне зупинити або суттєво послабити документ.
За інформацією Reuters, більшість країн на поточній зустрічі підтримувала проєкт, однак США та Росія запропонували наприкінці переговорів зміни й вилучення. Дипломати побоювалися, що через це з документа можуть зникнути положення, які обговорювалися роками.
Вашингтон при цьому активно просував свою позицію: Reuters повідомило про дипломатичні звернення США щонайменше до шести держав із проханням підтримати американський підхід.
Тому слово «блокують» у цьому контексті означає передусім здатність не допустити консенсусного переходу до сильнішого міжнародного режиму — а не вже оформлене юридичне вето на готовий договір.
Що буде після переговорів 128 держав
Найважливіша дата тепер — листопад 2026 року.
Сьома оглядова конференція CCW має відбутися 16–20 листопада в Женеві. МКЧХ прямо називає її ключовою можливістю для запуску переговорів про новий протокол щодо автономної зброї.
Можливі кілька сценаріїв.
- Держави погодяться продовжити процес у межах CCW і дадуть мандат на переговори про конкретні правила.
- З’явиться переважно політичний або необов’язковий документ без нового договору.
- Консенсус знову виявиться неможливим, і прихильники заборон спробують перенести переговори в інший міжнародний формат.
- Регулювання продовжить відставати від технологій, а окремі держави створюватимуть власні стандарти автономності.
Гутерреш і Сполярич ще у 2023 році закликали завершити роботу над юридично обов’язковим міжнародним інструментом до кінця 2026 року. У серпні цього року вони повторили заклик, заявивши, що технологічний розвиток випереджає створення обмежень.
І саме тут проходить головна лінія конфлікту: більшість дискусії вже не про те, чи небезпечна неконтрольована автономність. Суперечка — про те, хто і наскільки жорстко має обмежувати її до того, як такі системи стануть масовими.
Читайте також: Режим припинення вогню діятиме з 5 до 8 вересня: підрозділи отримали наказ
